І рівень методичної роботи - опанування вчителем теорії сучасного навчально-виховного процесу, а також розуміння того, що сьогодні значно посилюєrься керівна функція вчителя на уроці й значно зменшується інформаційна. Крім того, враховуючи індивідуальні особливості вчителя, його педагогічну майстерність, рівень педагогічної підготовки, знайомимо з класифікацією сучасних освітніх технологій:

• «традиційної школи» (технології рівневого навчання, модульного навчання);

• Школи розвитку (адаптивна система навчання, технологія розвивального навчання Л. Занкова, Д. Ельконіна, В. Давидова);

• Школи самореалізації (технології комунікативного навчання, діалогу культури, гуманно особистісна технологія Ш. Амонашвілі).

ІІ рівень методичної роботи - організація роботи над науково-методичною проблемою.

Сьогодні вчитель повинен оволодіти не тільки певною сумою психолого-педагогічних знань, але й новими видами діяльності, а саме: науково-дослідницькою, науково-практичною, планово-діагностичною, проектною. Передумовою творчої активності вчителя є планування провідних тенденцій розвитку науки й педагогічноro досвіду. Тому гoловним завданням методичної роботи є надання висококваліфікованої допомоги вчителям в опрацюванні сучасних науково-методичних, психолого-педaroгічних концепцій, у формуванні конструктивноro пeдaгoгічноro мислення.

Завдання системи навчання для самореалізації та самовдосконалення особистості учнів й забезпечення якості освітньої діяльності кожного учасника навчально-виховного процесу:

• створення оптимальних умов для розвитку кожного учня на підставі знання йогo індивідуальних особливостей, схильностей, потреб;

• формування в учнів самоосвітніх компетентностей, здатності до самореалізaції через створення стійкої мотивації в позаурочний час.

Вирішення цих завдань пов'язано із засвоєнням варіaтивної частини навчальноro плану, тобто шкiльноro компонентy, який розглядаємо як інноваційний, що потребує реконструкції управління навчально-виховногo процесу в позаурочний час. Звісно, що адміністрація школи повинна організувати роботу з педкадрами щодо озброєння їх знаннями й уміннями з цієї проблеми. Вона має посприяти усвідомленню ними ролі факультативних і додаткових занять в одержанні учнями повноцінної освіти з урахуванням соціальних потреб їх самих і їхніх батьків; мотивувати необхідність створення системи варіативної частини навчального плану як однієї з форм диференціації й індивідуалізації НВП. Відомо, що проблема втілення варіативної частини висуває особливі вимоги до професійної підготовки вчителя.

Активно займаючись проблемою освоєння варіативної частини навчального плану протягом декількох років, учителі школи ознайомилися, поперше, з діагностикою виявлення переважаючих мотивів навчання й інтересів школярів (анкетування, рейтинг); по-друге, з методикою й особливостями проведення факультативних занять. Домоглись розуміння, що методика проведення факультативних занять залежить від характеру факультативу, вікових та індивідуальних особливостей учнів, рівня сформованості мотивів навчання й рівня навчальних досягнень, від змісту й специфіки факультативів, мети й завдань курсу. По-третє, виробили один із варіантів типології факультативного заняття (вступно-інформаційне, консультативно-підготовче, поглиблення аналізу теми, семінарське заняття).

Паралельно на рівні управління вивчили виконання соціального замовлення за останні три роки з тим, щоб прослідкувати тенденцію розвитку варіативної частини, спрогнозувати роботу на майбутнє.

с. Зелений Гай. Зеленогайська неповна середня школа

методична робота